Саміту у Варшаві надавали, очевидно, і символічного звучання: 25 років тому припинив своє існування Варшавський договір, який протистояв НАТО. Символізм проглядається і в тому, що він визначив свого головного ворога, окрім ІДІЛ, - це Росія. Звідси – ще один символізм: підкреслена увага до України та до її президента П.Порошенка. Воно й зрозуміло – Україна в епіцентрі протистояння НАТО й Росії. Водночас зауважимо на акцентовані слова Генсека Альянсу: Росія не несе жодної безпосередньої загрози жодному членові НАТО. 
Чим же допомагатиме нам НАТО: 
- увагою, з розрахунку, що Україна буде форпостом стримування Росії. Не випадково П.Порошенко мав 18 двосторонніх зустрічей, відбулося окреме засідання стратегічної п’ятірки лідерів держав, присвячене Україні. Із 139 пунктів підсумкового комюніке 12 стосуються України. Судячи з усього, П.Порошенко вичавив максимум можливого з цього саміту. Кажу це для тих, хто з будь-якого приводу кидається на нього;
- систематизовано старі напрямки співпраці по лінії Україна – НАТО в єдину концепцію, з додачею нових (всього 40 напрямків). Визначена формула взаємодії: альянс готовий надавати стільки допомоги, скільки Україна захоче отримати, але тільки в питаннях імплементації реформ, оскільки «демократична Україна є ключем до євроатлантичної безпеки».
Межі і рамки співпраці залишаються попередніми – в рамках Хартії про особливе партнерство. Про план дій щодо членства, не кажучи вже про перспективу вступу в НАТО не йдеться. При цьому альянс чітко фіксує, що його завдання – оборона своїх власних рубежів.
Щодо аргументу для більш поглибленої співпраці – 78% громадян України готові до вступу в НАТО, то, на відміну від нас, в наших партнерів є чітке розуміння, що за цим показником приховується одвічне українське бажання перекласти на когось власні проблеми.
На відміну від надміру активних українських політиків, Захід добре розуміє: продукування і просування питання про входження України до НАТО означатиме продовження і поглиблення конфлікту на Сході. І не тільки на Сході. Розуміння цього – ключ до питання війни і миру в Україні.
Отже, деяким нашим політикам потрібно додати в реалізмі. Про розум не кажу: він або є, або його немає.

Володимир Литвин