• ускладнення і непередбачуваність світового порядку реанімують притягальність якраз національних держав і навіть прагнення до замкнення в межах національних кордонів;
• епоха лідерства змінилася «епохою сірих мишей» (вислів Л.Шевцової), а відповідно – недовірою до офіційних вождів. Люди намагаються брати ініціативу в свої руки, не інформуючи заздалегідь про свої наміри політиків і соціологів (дані соціологічних підтверджень є тому свідченням);
• громадяни не тільки невдоволені елітами, а й у такий спосіб заперечують політику глобалізації. Фактично референдум можна розглядати як бунт проти глобалізації. Звичайно він є свідченням певної вичерпаності ЄС і його неспроможності дати адекватні відповіді на гострі виклики сьогодення. Меркель вже не може утримувати на собі Європу, особливо з огляду на зацикленість Обами на своїх проблемах.

Звичайно, що цей виклик повинен породжувати адекватну відповідь з боку ЄС, який до цього надав Великобританії преференцій більше, ніж міг. 
Можна зробити вигляд, що нічого страшного не відбулося. Але європейським цінностям кинуто потужний виклик. За ним може бути політичний параліч і ланцюгова реакція, вкрай небажана не тільки для Європи, а й світу.
Тому українській владі і політикам треба усвідомити, що ЄС зараз не до України. А відтак припинити «їздити» на темі євровибору, «повернутися в Україну» і зайнятися її організацією. Звісно, що це для них складно, а для багатьох і не підйомно.

Володимир Литвин