У той же час нічого не говорять про те, а що це дало країні, що дало громадам і конкретним людям? Адже є великий сумнів, що нові громади будуть спроможними реалізувати той обсяг державних соціальних зобов’язань, які влада скидає на місця. Скажімо, оплату комунальних послуг, закладів освіти і охорони здоров’я, зарплати працівникам цих установ, за виключенням вчителів і медиків, які поки що залишаються на державному бюджеті. Практично всі пільги в плані їх «отоварення» знову ж таки делеговані місцевим органам влади. У той же час акцизи, які дозволяли сяк-так фінансово підтримати місцевий бюджет, Київ знову централізував. Про що вже говорити, коли на фоні беззупинного торохтіння про децентралізацію, київська влада не поспішає віддати право громадам розпоряджатися їхньою ж землею. Як і раніше сільські ради не мають права розпоряджатися землею за межами села. Взагалі, під гучними гаслами підвищення мінімальної зарплати, законопроектом № 5130 пільги і соціальні зобов’язання держави тепер будуть регулюватися Кабінетом Міністрів. Тобто у ручному режимі.

Про тарифи вже мовчу. Захисники народу, судячи з усього, вдосталь попіарилися на цій темі і забули про неї.

Отже питання: у чому зміст перемоги? Очевидно в одному – черговий раз подужали власний народ. Правда і люди наші демонструють дивовижну любов до рук, які їх шмагають.
Тож живемо як у цьому віршику:

Гривна – 27,01,
Мясо, сало не едим,
Яйца видим только в бане,
С Новым годом, киевляне!

І вся країна також.

Володимир Литвин