Проект закону про освіту набув широкого розголосу з огляду на те, що він зачіпає фактично все суспільство. Тому закономірно, що до його першого варіанту було висловлено багато критичних зауважень. Точніше кажучи, його було піддано нищівній критиці. І не дивлячись на опір Уряду, який вважав запропоноване великою реформою, профільним комітетом ВР законопроект було повернуто МОН на доопрацювання.

Напередодні 2016 року КМУ вніс до парламенту доопрацьований проект. Слід зазначити, що він значно покращений і враховує чимало із запропонованого громадськістю.

Разом з тим, практичні дії КМУ, особливо рішення, пов’язані з прийняттям держбюджету і власне держбюджет 2016 року, сформували стійку суспільну недовіру до пропонованих новацій в освітньо-науковій сфері.

По-перше, через те, що прийняті закони (про вищу освіту) не працюють, дії їх повністю (про наукову і науково-технічну діяльність) чи частково зупиняються або з них вилучаються соціально-чутливі позиції. Достатньо сказати, що на 2016 рік у такий спосіб зупинено 38 соціальних законів, в т.ч. щодо освітянської сфери. По-друге, пропоновані новації у багатьох моментах є калькою із зарубіжного законодавства і далекі від українських реалій.

За таких обставин потрібні повна відкритість, широка суспільна дискусія щодо чергової пропозиції Уряду, а над усе гарантії, що узгоджений і прийнятий закон діятиме в повному обсязі. Підкреслюю – в повному обсязі. Щоб не сталося так, як з системою профтехосвіти. КМУ проштовхнув через слухняну більшість у ВРУ рішення про переведення її утримання на місцеві бюджети. А в них немає на це грошей. Скажімо, в Житомирській області на утримання 27 ПТУ потрібно 198 мільйонів. Фактично реальною є загроза викидання на вулиці тисячі дітей-сиріт, позбавлених батьківського піклування і т.п. Але при цьому в держбюджеті знайшлося майже півмільярда гривень на утримання парламентських партій.

Запропонований КМУ варіант проекту Закону про освіту все ще містить багато вад і неприпустимостей. Серед них принципового характеру:

1. Проект фактично ревізує і підміняє низку статей Конституції України, які стосуються освітянської сфери в частині її доступності і безоплатності.

2. Фіксуючи в статті 7, що «мовою освітнього процесу в закладах освіти є державна мова», наступний її зміст багато в чому знівельовує цю тезу. Постає питання: кого і для кого буде готувати школа? Українським буде хіба що документ про освіту?

3. Проект закону швидше є концепцією, а відтак – наповнений деклараціями і описовістю, все ще містить незрозумілі терміни. Як приклад наведу формулювання, яким рясніє проект – «створює умови», «розумне пристосування»…

4. Непросто, а то навіть і неможливо зрозуміти, в чому полягає автономія закладів освіти? Які окремі свої повноваження може делегувати їм засновник? Хіба що фінансування?!

Пропоноване все ще нагадує проект закону про управління освітою. Цьому присвячено безпосередньо 10 статей. Вінцем їх є новація у вигляді «освітнього омбудсмена». А що будуть робити нинішні омбудсмени – з прав людини, з прав дитини, з питань інвалідів і т.п.?

5. Далекою від чіткості і зрозумілості є позиції, пов’язані з питанням фінансування системи освіти. Це добре видно на прикладі тієї ж профтехосвіти. В тексті – одне, в перехідних положеннях – фінансування на принципах 2016 року. Тобто за рахунок місцевих бюджетів.

У цьому зв’язку моя пропозиція полягає в такому: цей закон, у разі його прийняття, набуває чинності за умови реалізації положення про фінансування системи освіти в обсязі не менше 7% від ВВП.

Це принципове питання. Інакше і цей закон буде черговою профанацією.

6. Все ще дискутивним залишається припис про перехід на 12-річний термін навчання. Якщо його вводити, то з гарантіями, що це справді буде нова якість. Вони ж поки що чітко не проглядаються.

7. У разі прийняття цього закону він не буде узгоджуватися із законодавством щодо організації і функціонування місцевої влади. А отже, буде провисати, не буде працюючим.

8. Законопроект містить як внутрішні суперечності, так і різночитання, а також низку неприйнятних позицій.

9. Рішення Комітету з питань освіти і науки «направити проект Закону до Комітету на повторне перше читання» продиктоване тим, щоб ВР його взагалі не відхилила. Що в свою чергу поставило б під серйозний удар МОН. Взяла гору така собі толерантність.

Буду вдячний за пропозиції до законопроекту!

Володимир Литвин