Військова прокуратура розпочала кримінальне провадження щодо діянь рядових і командирів підрозділів нацгвардії, що призвели до самовільного залишення частини військово-службовцями-строковиками та пікетування ними адміністрації Президента України. Не очікуючи результатів розслідування, вже зараз багато моментів цього дійства виглядають зрежисованими заздалегіть. Але бентежить інше: вперше за останні десятиліття на теренах України фактично збунтувалися військові.

Облишмо зараз питання Статуту, Присяги та Законів. Якщо таке трапилося, то значить, що вищезгадані документи, м”яко кажучи, не є аж надто авторитетними для сотень бунтівників. І тому перед слідчими військової прокуратури стоятиме дуже важливе завдання: не лише виявити й тупо-показово, як це зазвичай робиться в армійському середовищі, покарати винних. Тут важливо виявити справжні першопричини протесту, що розвивалися роками й просто здетонували за певних суспільно-політичних обставин.

Формальною причиною протесту став відкладений на невизначений термін „дембель”. Може й так. Але тоді виникає питання, чому в незалежній Україні, ще й за умов кривавої війни на сході, яку наші керманичі й досі сором”язливо називають АТО, військовослужбовці готові йти під кримінальну відповідальність з тривалими тюремними термінами, висловлюючи свій протест проти піврічної затримки з демобілізацією. Якщо вони „пацюки й зрадники”, як їх вже охрестили деякі „патріоти”, тоді слід притягати до відповідальності й тих, хто призвав та укомплектував військові частини нацгвардії суцільними „зрадниками й пацюками”. Не кажучи вже про тих, хто упродовж встановленого законом одного року строкової служби командував ними й не виявив ніякої непокори та ознак „дезертирства”.

Перед слідчими – багато питань. Але найголовніше – чи зможуть вони дати не лише формальну кваліфікацію діянням нацгвардійців, а й оцінити цю подію ширше – не лише з позиції чинного законодавства, а й права взагалі. Саме тоді перед ними відкриється вся неоковирна картина сьогоднішнього стану не лише нацгвардії, а й усіх Збройних Сил. Корупція, некомпетентність, продажність, казнокрадство, окозамилювання... І як наслідок – Іловайськ, невдоволення керівниками у військах, публічна непокора нацгвардійців...

Розумію, що нині ми маємо справу з драматичними наслідками відмирання пострадянських державних інститутів взагалі й Армії зокрема. І тут важливо неупереджено, без а-ля Гелетеївського шапкозакидання, розібратися з причинами того, що відбувається. А саме: чому війну й досі називають антитерористичною операцією, чому не збільшено суттєво грошове й продовольче забезпечення воїнів у зоні бойових дій та їхніх родин у тилу, а натомість держава справно виконує всі фінансові зобов”язання перед олігархами, які й так вже з жиру бісяться? Чому не страхують на обіцяні суми життя військовослужбовців на випадок загибелі або поранення? Чому й досі учасники бойових дій покладаються здебільшого на волонтерів, а не на тилові служби? Де покарані за злочинні прорахунки й просто умисні кримінальні діяння військові й цивільні керівники? Таких питань, на жаль, дуже багато. І від того, як швидко ми отримаємо чесну відповідь на них, буде видно, наскільки нова влада готова до будівництва нової, сильної, справді демократичної держави з верховенством права, а не продовжуватиме годувати суспільство пустопорожніми обіцянками й закликами.

Хочеться вірити, що нинішнє прокурорське розслідування щодо нацгвардійців не стане черговим пошуком стрілочників та беззубою констатацією зовнішніх провокацій. Не забуваймо: провокації здійснюються насамперед проти тих, хто сам створює для цього передумови...

Володимир Тетерук