Нещодавно „батько” політреформи 2004 року Віктор Медведчук заявив: „Парламентсько-президентська Україна не відбулася. Сьогодні як ніколи країні потрібна сильна президентська влада. ...Я уявляв собі Україну як країну з типово європейською формою демократії. ...Беру свої слова назад”.

Ці постулати Віктора Медведчука багато хто помилково розцінив як „запізнілий прояв” політичної відповідальності й ознаку рідкісної в українському політикумі чесноти – вміння визнавати власні помилки.

Насправді ж у мотивації екс-лідера об’єднаних соціал-демократів усе значно простіше і доцільніше. Змінився не Віктор Медведчук – змінилась політична ситуація. Змінилися й очікування вітчизняного політикуму, й критерії до інституту президентства. І ключовими в авторській колонці Медведчука є слова „ВОНА все ще терпить”.

Простежмо тенденцію: коли в 2004 році тим політсилам, з чиїм перебуванням при владі пан Медведчук пов’язував своє політичне майбутнє, був потрібен сильний прем’єр при слабкому президенті, „батько” політреформи змоделював відповідні зміни до Конституції. Тепер же, коли політичні сателіти Медведчука мають амбіції на президентство, він забирає слова про „демократію європейського зразка в Україні” назад. ТОМУ ЩО... ПОСЛІДОВНИЙ. Послідовний у просуванні до крісла очільника ГПУ. Подейкують, що в цьому кріслі йому буде однаково комфортно і за біло-блакитного, і за біло-сердешного авторитаризму. А потужний ресурс політичного компромату в умілих руках „батька” політреформи, раптом що, стане дієвим мотиватором до порозуміння лідерів усіх політичних сил, адже колір – це не головне.